Вертеп в Україні: історія, заборони, відродження та поява нових героїв

Зміст статті

Вертеп для більшості українців асоціюється з Різдвом: група колядників у костюмах, зірка, пісні, жарти, віншування. Але за цим стоїть давня традиція, в якій переплелися євангельська історія, народний театр і локальні звичаї. Сьогодні словом «вертеп» називають і саму святкову виставу, і шопку – композицію з фігурками, які зображають народження Ісуса Христа.

Слово має старослов’янське походження і буквально означає «печера». Це прямий відсил до місця народження Ісуса, де пастухи тримали худобу. Звідси й рядки відомих колядок: «Над вертепом звізда ясна» або «В біднім вертепі, в яслах на сіні…». З часом цей образ виріс у цілу різдвяну містерію.

Сучасний вертеп – це вже не просто нагадування про події у Вифлеємі. Це поєднання біблійної історії, народного гумору, сатири і живих реакцій на події в країні. У ньому можуть з’являтися волонтери, військові, політики, але головна лінія – різдво Христа – все одно залишається в центрі.

Що таке вертеп: значення слова і форми дійства

Сьогодні «вертеп» має кілька пов’язаних між собою значень. Найчастіше під цим словом розуміють різдвяну шопку або «живий» вертеп – театралізовану виставу з акторами, колядками та віншуваннями, яка ходить по домівках. Та є і інші значення. 

Основні значення слова «вертеп»

У храмах часто встановлюють стаціонарний різдвяний вертеп – шопку з фігурками. У домівках ставлять менші композиції. А от вуличне дійство з акторами та колядою зазвичай мають на увазі, коли говорять «водити вертеп».

Як з’явився вертеп: від святого Франциска до українського бароко

Початок традиції різдвяної шопки пов’язують зі святим Франциском Ассізьким. У 1223 році в італійському містечку Греччо він організував особливе святкування Різдва: облаштував печеру з яслами, сіном, волом і віслюком, запросив людей і прочитав уривок з Євангелія про народження Христа. Так з’явився перший «вертеп» у значенні живої реконструкції різдвяної ночі.

Після цього ченці-францисканці почали поширювати різдвяні шопки в інших храмах. Згодом фігурки стали частиною різдвяного оздоблення, а традиція закріпилася насамперед у католицьких країнах. Через культурні контакти вона дійшла й до наших земель – зокрема через Львів і західноукраїнські міста, де працювали католицькі ордени.

В Україні вертеп як драматичне дійство особливо розвинувся в добу бароко (XVII–XVIII століття. Спершу з ляльковою скринею ходили учні братських шкіл і колегіумів, бурсаки, церковні співаки. Вони розігрували біблійні сцени, співали колядки, показували побутові жарти.

Один із найвідоміших прикладів – Сокиринський (Галаганівський) вертеп XVIII століття з Полтавщини. Бурсаки Києво-Могилянської академії подарували поміщикам Галаганам скриню з двома ярусами, ляльками та текстом вистави. Цей вертеп проіснував у маєтку понад століття, а його опис зберігся в публікаціях кінця XIX – початку XX століття.

З часом ляльковий театр почали поєднувати з грою живих акторів. У деяких місцях ляльки зникли зовсім, і вертеп став вуличним театром з живими персонажами. Зміст лишився двочастинним: релігійна різдвяна драма плюс побутові, сатиричні інтермедії.

Будова вертепної драми: дві частини в одному дійстві

Класичний різдвяний вертеп – це не просто «одна сцена». Це невелика, але продумана драматична структура, яка складається з двох частин.

1. Різдвяна (сакральна) частина. Тут відтворюють події з Євангелій: народження Ісуса Христа; звістка ангела пастухам; прихід пастухів до печери; поклоніння царів (волхвів) із дарами; спроба царя Ірода позбутися немовлят; покарання Ірода (смерть, поява чорта).
2. Побутова й сатирична частина. Це короткі сценки, у яких з’являються соціальні типи й народні персонажі: козак, дід, баба, пан, москаль, циган, «жид», селянин, ремісники, іноді – тварини. Тут звучать жарти, дотепи, пісні, іноді – критика несправедливості, знущання з пихатих або жадібних героїв.

Між сценами звучать колядки, канти,іноді – короткі віншування господарям. Такий формат дозволяє поєднати біблійний сюжет із живими темами, які хвилюють людей саме зараз.

Персонажі вертепу: від Євангелія до народних типів

Герої вертепу умовно діляться на дві групи: біблійні (євангельські) та народні. Перші пов’язані безпосередньо з історією Різдва, другі з’явилися пізніше, коли дійство стало народним театром.

До основи різдвяного вертепу обов’язково входять традиційні біблійні персонажі:

• Ісус Христос – немовля, заради якого відбувається вся історія;
• Діва Марія – мати Ісуса;
• Йосип – опікун, земний батько;
• ангел (або кілька ангелів) – сповіщає пастухам про народження Спасителя;
• пастухи – перші, хто приходить поклонитися;
• три царі (волхви) – приходять зі Сходу з дарами: золотом, ладаном і смирною;
• цар Ірод – негативний персонаж, що боїться втратити владу й наказує вбивати немовлят;
• воїни Ірода – виконавці жорстокого наказу;
• Смерть – карає Ірода;
• чорт – символізує зло, яке зрештою програє.

Якщо в дійстві зовсім немає Марії, Йосипа і Немовляти Ісуса, а лишилися лише інші герої, таку постановку вже важко назвати повноцінним різдвяним вертепом. Це швидше театральна вистава на різдвяну тему, а не вертеп у традиційному розумінні.

Коли до вертепу додали побутові сцени, з’явилися герої, яких немає в Євангелії, але які добре знайомі людям:

• паламар, священник (панотець);
• юрист, жандарм, поліціянт, солдат;
• парубок, дівчина, дід, баба;
• козак, опришок, розбійник;
• ремісники (горшкодрай, коминар та інші);
• персонажі, що передають стереотипи про різні народи (москаль, «лях», «жид», циган).

У сучасних вертепах додають:

• волонтерів;
• військових;
• лікарів;
• політиків;
• образи, пов’язані з війною і спротивом.

Головна умова – відсутність закликів до ненависті і приниження, навіть якщо дійство використовує перебільшення, сатиру і гротеск. Традиційні етнічні персонажі сьогодні вимагають обережного, усвідомленого підходу, щоб не підсилювати ворожих стереотипів. Такий набір персонажів показує, як вертеп «розширювався» від чисто біблійної історії до народної сцени, де відбиваються реалії певного часу.

Вертеп у народних віруваннях: колядники як посланці предків

Для традиційної культури вертеп – це не тільки театр. З ним пов’язані конкретні вірування про зв’язок живих із потойбіччям. У багатьох місцевостях колядників, маланкарів та учасників вертепу сприймали як посланців вищих сил або померлих предків. Вважалося, що вони ніби приходять із «іншого світу», щоб принести благословення на дім. Тому їх треба було гідно прийняти, вислухати, пригостити й обов’язково винагородити.

Читайте також наші статті:

• Українські писанки: історія, регіональні особливості орнаментів та символіка кольорів від давнини до сьогодні
• Молитва за доньку: сильні тексти про здоров’я, кохання та успішну кар’єру

Існували такі уявлення:

• якщо не пустити вертеп до хати – можна «накликати лихо»;
• якщо не подякувати (гостинцями, грошима) – предки можуть образитися;
• оселю, яку обійшли стороною, вважали «неблагою», з недоброю славою.

У народі це було не тільки про «страх», а й про механізм підтримки спільноти: ті, хто не шанував колядників, показували свою закритість і негостинність.

Цікавою деталлю є обряд на Водохреще: учасники ряджених дійств мали обов’язково вмитися йорданською водою, щоб «змити» з себе образ потойбічних істот, у які перевтілювалися під час свят. Інакше могли, за повір’ями, прив’язатися лихі сили, бо людина надто довго перебувала «у чужій ролі».

Коли водять вертеп і як він проходить

Вертеп традиційно водять у період різдвяних свят – від Різдва до Водохреща. Найактивніші дні – Різдво та кілька наступних днів, коли колядники обходять домівки, вітальні майдани, іноді – лікарні, військові частини, притулки.

Зазвичай група вертепників складається з:

• ведучого (може розповідати пролог, зв’язувати сцени);
• акторів, які грають основні ролі (Марія, Йосип, царі, Ірод, Смерть, чорт тощо);
• співаків-колядників;
• музикантів (скрипка, бубон, гармошка, сопілка – за можливості).

Типова структура відвідування хати:

1. Вхід і перша колядка – сповіщають про прихід з доброю новиною.
2. Коротке дійство – сценки з вертепної драми (15–30 хвилин, залежно від варіанта).
3. Віншування – побажання миру, здоров’я, достатку господарям.
4. Подяка – господарі частують гостей, дають гостинці або пожертви.

Колядки можуть бути як традиційні («Нова радість стала», «Бог предвічний народився»), так і нові тексти на знайомі мелодії, які відображають сьогоднішні реалії (наприклад, про оборону країни, волонтерство, підтримку військових).

Часто вертеп збирає пожертви:

• на потреби храму;
• на благодійні проєкти;
• на допомогу військовим чи переселенцям;
• на власні потреби гурту (транспорт, костюми, інструменти).

Підготовка до вертепу починається заздалегідь: розподіляють ролі, ш’ють чи оновлюють костюми, майструють шопку, вчать тексти, репетирують колядки. Для багатьох це не тільки виступ, а й спосіб спільної творчості й спілкування.

Вертеп у радянський час і сьогодні: між забороною і відродженням

У радянський період Різдво і вертеп офіційно не заохочували. Це було пов’язано з боротьбою проти релігії та національних традицій. Людей намагалися тримати на роботі в святкові дні, щоб ускладнити підготовку до святвечора. Колядників могли штрафувати, затримувати, розганяти.

Відомі випадки, коли організацію вертепу трактували як прояв «націоналістичних настроїв». Частина інтелігенції все одно намагалася зберегти традицію, але робила це обережно, інколи – напівлегально.

Після здобуття незалежності вертеп швидко повернувся в публічний простір. Сьогодні його можна побачити:

• на площах великих міст;
• у храмах різних конфесій;
• в школах, університетах, культурних центрах;
• на медіапроєктах, фестивалях, ярмарках;
• у діаспорних громадах за кордоном.

У час повномасштабної війни вертеп нерідко набуває додаткового змісту. Через образи добра і зла, світла й темряви люди висловлюють віру в перемогу, підтримку військових, солідарність із тими, хто переживає втрати. Різдвяне дійство стає простором, де поєднуються молитва, гумор, пам’ять і надія.

Відповіді на часті запитання про вертеп