Персоніфікація – що це таке, приклади й відмінність від метафори

Персоніфікація – це художній прийом, за якого неживому предмету, явищу природи або абстрактному поняттю надають людських рис, почуттів чи дій. Якщо вітер «шепоче», ніч «засинає», місто «прокидається», а доля «жартує», перед нами персоніфікація.

Запам'ятати принцип можна одним запитанням: чи робить тут щось неживе те, що зазвичай робить людина? Якщо відповідь «так», найімовірніше, ви знайшли персоніфікацію.

Цей художній засіб часто трапляється в поезії, прозі, казках, піснях і навіть у звичайному мовленні. Причина проста: персоніфікація робить опис живішим і допомагає передати настрій без прямого пояснення.

Що таке персоніфікація простими словами

Персоніфікація – це «олюднення» неживого: предмет, природа або поняття поводяться так, ніби вони здатні думати, говорити, сумувати, сердитися, чекати чи ухвалювати рішення. У літературознавстві персоніфікацію відносять до різновидів метафори.

Порівняймо два речення:

«За вікном почався дощ».

«Дощ сердито забарабанив у вікно».

У першому реченні просто описано явище. У другому дощ отримав ознаку поведінки, яку ми легко пов'язуємо з людиною, – він ніби сердиться й наполегливо стукає. Це і є приклад персоніфікації.

Інші прості приклади персоніфікації:

• Сонце визирнуло з-за хмар і усміхнулося місту.
• Старий будинок мовчки стеріг порожню вулицю.
• Осінь неквапливо розфарбовувала дерева.
• Вітер сердився й грюкав віконницями.
• Тиша ходила кімнатою навшпиньки.
• Час уперто тікав від нас.
• Дорога кликала мандрівників далі.

У кожному прикладі неживе отримує людську поведінку. Саме ця ознака допомагає швидко зрозуміти, що таке персоніфікація.

Персоніфікація і уособлення – це одне й те саме чи ні

У шкільному курсі української літератури персоніфікація й уособлення переважно вживаються як назви одного художнього прийому. Тобто, якщо в завданні потрібно знайти уособлення, приклади з «усміхненим сонцем» або «сердитим вітром» підходять так само, як для персоніфікації.

Іноді в окремих поясненнях можна зустріти спробу розмежувати ці поняття: уособлення називають ширшим «оживленням» неживого, а персоніфікацію – наданням саме людських рис. Для звичайного шкільного аналізу таке розрізнення часто лише створює зайву плутанину.

Тому безпечне правило просте: персоніфікація, або уособлення, – різновид метафоричного перенесення, за якого неживе отримує властивості живої людини.

Персоніфікація і метафора – у чому різниця

Персоніфікація є різновидом метафори, але не кожна метафора є персоніфікацією. Для персоніфікації обов'язково потрібне «олюднення», тоді як метафора може переносити будь-яку ознаку за подібністю.

Це одна з головних відмінностей, яку варто запам'ятати перед контрольною або тестом.

Отже, речення «золоте море пшениці» містить метафоричний образ, але персоніфікації тут немає. А в реченні «пшениця шепотілася з вітром» неживе отримує людську дію – отже, це персоніфікація.

Як розпізнати персоніфікацію за 10 секунд

Щоб знайти персоніфікацію, потрібно визначити, хто виконує дію і чи властива ця дія людині. Для більшості шкільних прикладів достатньо трьох простих перевірок.

Алгоритм можна пройти буквально за кілька секунд:

1. Знайдіть того, хто виконує дію. Це сонце, вітер, ніч, дорога, місто, тиша, доля чи інше неживе поняття?
2. Подивіться на дію або почуття. Воно усміхається, сердиться, думає, просить, чекає, плаче, обіймає?
3. Запитайте, чи поводиться неживе як людина. Якщо так – це персоніфікація.

Наприклад:

«Місто прокинулося рано».

Місто – неживе. Прокидатися буквально може людина або інша жива істота. У реченні місто поводиться як живе – це персоніфікація.

А тепер:

«Місто було великим».

Тут немає людської дії або почуття. Це звичайний опис, тому персоніфікації немає.

20 прикладів персоніфікації в реченнях

Приклади персоніфікації найпростіше запам'ятовувати за групами: природа, предмети, абстрактні поняття й міський простір. Так легше побачити, що прийом не обмежується тільки «вітром, який шепоче».

Ось 20 власних прикладів персоніфікації:

1. Сонце несміливо заглядало у вікно.
2. Осінь тихо ходила порожнім парком.
3. Дощ сердито стукав по даху.
4. Вітер розповідав деревам свої таємниці.
5. Ніч накрила місто й наказала йому заснути.
6. Ранок привітав нас холодним світлом.
7. Весна поспішала розбудити сад.
8. Старий годинник бурчав у кутку.
9. Двері жалібно скрипнули на прощання.
10. Телефон уперто вимагав моєї уваги.
11. Порожній будинок сумував за господарями.
12. Книга терпляче чекала на столі.
13. Дорога кликала нас за горизонт.
14. Місто повільно прокидалося після ночі.
15. Ліхтарі мовчки проводжали перехожих.
16. Час не хотів чекати.
17. Доля знову пожартувала з його планів.
18. Надія вперто не залишала її.
19. Самотність постукала у двері пізнього вечора.
20. Пам'ять бережно повернула давно забутий голос.

У всіх цих реченнях персоніфікація побудована на одному принципі: неживому надається дія, почуття, намір або поведінка людини.

Приклади персоніфікації в природі

Персоніфікація природи виникає тоді, коли вітер, дощ, сонце, дерева, річка, море або пора року поводяться як люди. Це один із найпоширеніших варіантів прийому в художній літературі.

Порівняймо:

«Вітер посилився».

Це буквальний опис.

«Вітер розлютився й почав кидати листя у вікна».

Це персоніфікація, адже вітер отримує емоцію і навмисну людську поведінку.

Ще кілька прикладів:

• Річка поспішала назустріч морю.
• Берези перешіптувалися біля дороги.
• Зима впевнено зайшла до міста.
• Море сердилося на берег.
• Туман ліниво повз між будинками.

Саме тому персоніфікація в літературі так часто використовується в пейзажах. Природа перестає бути нерухомим фоном і ніби реагує на події та почуття героїв.

Персоніфікація в літературі – навіщо її використовують

У літературі персоніфікація допомагає оживити опис, передати атмосферу й показати почуття героя через навколишній світ. Замість прямого «героєві було сумно» автор може створити пейзаж, у якому сумує вже сама природа.

Наприклад:

«За вікном ішов дощ».

Це нейтральний опис.

«За вікном дощ тихо плакав разом із нею».

Тепер погода підсилює емоцію персонажа. Саме так персоніфікація може працювати не лише як красива фраза, а як частина змісту.

У творах українських письменників олюднення природи й абстрактних понять трапляється дуже часто. Під час вивчення класики корисно звертати увагу не тільки на сюжет, а й на те, як автор змушує природу «говорити» разом із героями. Наприклад, окремо на Idenka можна прочитати про життя і творчість Лесі Українки, чиї твори є важливою частиною шкільної програми.

Які слова найчастіше видають персоніфікацію

Персоніфікацію часто можна впізнати за дієсловами й словами, пов'язаними з людськими емоціями, мовленням і свідомими діями. Але важливо дивитися на все речення, а не на одне слово.

Типові сигнали:

• усміхається;
• плаче;
• думає;
• сердиться;
• просить;
• відповідає;
• чекає;
• обіймає;
• сумує;
• радіє;
• сперечається;
• шепоче;
• мріє;
• пам'ятає;
• кличе.

Наприклад, слово «плаче» саме по собі не є персоніфікацією:

«Дитина плаче» – буквальна дія.

«Небо плаче» – персоніфікація.

Отже, визначає художній засіб не саме дієслово, а поєднання цього дієслова з неживим предметом або поняттям.

Персоніфікація, епітет чи порівняння – як не помилитися

Персоніфікацію від епітета й порівняння найпростіше відрізнити за типом образу: персоніфікація дає людську дію, епітет – образну ознаку, а порівняння прямо зіставляє два явища.

Подивімося на один образ у трьох варіантах:

«Сумний вечір».

Це може бути епітет: прикметник створює емоційний образ вечора.

«Вечір був темний, мов чорнило».

Це порівняння, адже є слово «мов».

«Вечір сумував разом із нами».

Це персоніфікація: вечір отримує людську здатність сумувати.

Той самий предмет може бути основою для різних художніх засобів, тому важливо визначати не тему речення, а спосіб створення образу.

Чи кожна дія неживого предмета є персоніфікацією

Ні, персоніфікація виникає лише тоді, коли дія справді переносить на неживе властивість живої людини або створює очевидний образ такого «олюднення». Звичайні фізичні процеси самі по собі персоніфікацією не є.

Наприклад:

«Сонце світить».

Не персоніфікація, бо світити – природна властивість Сонця.

«Сонце усміхається».

Персоніфікація, бо усмішка належить живій істоті.

«Вода тече».

Не персоніфікація.

«Річка тікає від міста».

Персоніфікація, якщо «тікає» використано як образ свідомої людської дії.

Це важливе правило, бо інакше персоніфікацію можна помилково знаходити майже в кожному реченні про природу.

Персоніфікація в повсякденній мові

Персоніфікація трапляється не тільки у віршах – ми постійно використовуємо її у звичайних розмовах, новинах і соцмережах. Частина таких висловів настільки звична, що ми вже майже не помічаємо їхньої образності.

Наприклад:

• Час летить.
• Ціни кусаються.
• Робота не відпускає.
• Телефон помирає.
• Інтернет сьогодні не хоче працювати.
• Місто ніколи не спить.
• Дедлайн дихає в спину.
• Удача відвернулася.

Завдяки таким конструкціям суху інформацію можна зробити коротшою й емоційнішою.

Якщо цікавлять не лише художні засоби, а й точність сучасного слововживання, корисно також розібратися, коли природніше сказати по-українськи чи українською. У мовних питаннях значення й контекст часто важливіші за механічне запам'ятовування однієї форми.

Як придумати власний приклад персоніфікації

Щоб створити персоніфікацію самостійно, візьміть неживий предмет і дайте йому дію або почуття людини. Це найпростіший спосіб виконати шкільне завдання без копіювання готових прикладів.

Можна використати таку схему:

1. Оберіть предмет або явище. Наприклад, вітер.
2. Оберіть людську дію. Наприклад, сперечатися.
3. Поєднайте їх у природному контексті. «Вітер сперечався з деревами до самого ранку».

Ще один приклад:

Предмет – годинник.

Людська дія – нагадувати.

Речення: «Годинник суворо нагадував, що час виходити».

За тією самою схемою легко створити десятки власних прикладів персоніфікації.

Мінітест – знайдіть персоніфікацію

У цьому тесті персоніфікація є лише в тих реченнях, де неживе отримує людську дію або почуття. Спробуйте визначити правильні варіанти до того, як подивитеся відповіді.

1. Сонце світило над полем.
2. Сонце лагідно усміхалося мандрівникам.
3. Ніч була холодною.
4. Ніч обійняла порожні вулиці.
5. Дорога була довгою.
6. Дорога вперто кликала нас далі.
7. Вітер дув із заходу.
8. Вітер сердито сперечався з деревами.

Правильні відповіді: 2, 4, 6 і 8.

У кожному з них неживий об'єкт або явище поводиться як людина: усміхається, обіймає, кличе чи сперечається. Саме так найпростіше знаходити приклади персоніфікації в тестах.

Найчастіші помилки під час визначення персоніфікації

Найчастіше персоніфікацію плутають із будь-якою метафорою, епітетом або просто дією неживого предмета. Уникнути помилки допомагає перевірка на людську рису.

Перед відповіддю варто звернути увагу на чотири типові пастки:

1. Не називайте персоніфікацією кожну метафору. «Золоте море пшениці» – метафоричний образ, але ніхто не отримує людських рис.
2. Не плутайте її з епітетом. «Сумна осінь» може бути образним означенням, тоді як «осінь сумує» вже очевидно персоніфікує пору року.
3. Не шукайте прийом лише за дієсловом. «Дощ падає» – природний процес, а «дощ плаче» – персоніфікація.
4. Не вимагайте буквальної логіки. Художній образ навмисно порушує її: час може «тікати», а місто – «прокидатися».

Якщо сумнів залишається, поверніться до одного питання: чи поводиться тут неживе так, ніби воно людина?

Як відповісти на уроці, що таке персоніфікація

Коротка правильна відповідь може звучати так: «Персоніфікація – це різновид метафори, коли неживим предметам, явищам або поняттям надають людських рис чи дій». Після визначення достатньо додати один власний приклад.

Наприклад:

«Персоніфікація – це художній прийом, за якого неживе набуває людських рис. Наприклад: "ніч обійняла місто", бо ніч не може буквально обіймати».

Така відповідь одночасно містить визначення, приклад і пояснення.

До речі, грамотність відповіді важлива не менше за правильне визначення терміна. Якщо часто виникають сумніви щодо написання поширених конструкцій, на Idenka є окремий розбір як пишеться «на жаль» із прикладами й простими способами перевірки.

омоніми - це